Для українця вишиванка – не просто одяг. Вишивка – символ, який зберігає його коріння. Це наша історія: міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. У вишивці зашифровано наш генетичний код.
Всесвітній День вишиванки відзначається щороку у третій четвер травня. Це свято покликане популяризувати нашу культуру і традиції. І у 2026 році припадає на 21 травня.
Ідею акції «Всесвітній день вишиванки» запропонувала у 2006 році студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького університету Леся Воронюк. Поштовхом до цього стала вишиванка студента Ігоря Житарюка, яку він регулярно одягав на пари, як і чимало інших студентів. Леся запропонувала одногрупникам та студентам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки. Спочатку вишиванки одягнули кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету. Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього почала долучатися українська діаспора.
В Україні вишивати вміли у всіх регіонах. Кожна область, інколи навіть село володіли своєю технікою вишивання, яка була унікальна. Із наймолодшого віку дівчаток привчали до цього заняття. У деяких областях вишивати вміли навіть чоловіки.
Здавна вишиванки носили жінки, діти, чоловіки, пани і кріпаки, міщани і селяни. За вишиванкою можна було визначити статус людини. Матеріали, з яких здавна виготовляли вишиванки, були тканини з овечої вовни, льону та конопель. Для жінок сорочки пряли тільки з льону та конопель. Вважалося, що ці тканини захищають майбутню матір та її ще ненароджене дитя.
До весілля готували спеціальну скриню, в яку роками збирали посаг. Всі дівчата – від найбідніших до багатих мали від 30 до 100 або й більше сорочок. За повір’ям сорочку для немовляти мала вишивати мати або бабуся. При цьому молилися та співали пісень. Вважалося, що так сорочка стає оберегом.
У вишивці сакральне значення має все: від ниток, походження тканини до орнаменту, кількості стебків і кольору вишивки. Найдавнішою є вишивка білим по білому. Нитки для цього вибілювали 3 роки. Фарбували нитки для вишивання природними барвниками, всім, що було під рукою: корінням, листям, квітами, корою. Для закріплення кольору нитки запікали у ржаному тісті. Таким чином забарвлення не втрачалося протягом десятиліть. Українським майстриням відомо близько 250 видів вишивальних швів, які базуються на 20 техніках. Вишивальниці кожного регіону мали свої візерунки.
У 19-му столітті Іван Франко почав поєднувати вишиванку з європейським костюмом і цим започаткував своєрідну моду. У кінці ХІХ століття про український традиційний одяг знала вся Європа. В 1876 році Олена Пчілка видала альбом українських вишивок. Українські орнаменти зачарували тамтешніх модниць, а в самій Україні розпочалися перші наукові дослідження української вишивки.
Немає коментарів:
Дописати коментар